1 березня – перший календарний день весни.
У давніх словах Новий рік розпочинався з 1 березня, яке носило ім’я Новоліття. Природній період танення снігів прийнято вважати весною. Наші предки в цей час, який зараз припадає на березень влаштовували свято Весни – торжество на честь богині Лади, яка воскресає відмерлу на зиму природу, робить землю плодючою, повертає сонцю сили та здійснює літній сонцеворот. З цього дня розповсюдження торжества, пов’язане з поверненням птахів з вирію та приходу весни. За язичницьких часів прихід весни супроводжувався в народі різними обрядами, які повинні були б посприяти пробудженню сил природи. Одночасно з весняним пробудженням природи розпочинався цикл народних весняних свят, пов‘язаних з стародавніми міфами та віруваннями, які супроводжувалися піснями, іграми та хороводами, в яких згадується про жертвоприношення тварин, проводились хороводи хлопців і дівчат співати пісень, згадуючи при цьому ім‘я Лада . З цим поєднувався символічний обряд танення зими і закликання чи прикликування весни, від чого залишились вигуки у піснях, що носять назву веснянки та гаївки.
Торжество приходу весни мало кілька значень. По-перше, воно починалося закликами матері Сонця Великої Лади. Після того співали урочисті пісні на честь Сонця; водили хороводи, що уособлювали місяць і зірки; співали пісні на честь води; молились про родючість і посилання дощу, зверталися до лісів, прохаючи їх розпускатися, закликали птахів звеселяти співом природу. Такі символічні ігри символізували весну.
По-друге, весняне свято мало землеробський характер. А саме землеробські роботи відображались в ньому символічними образами. Доказом того є ігри, наприклад, сіяння проса, і хороводні пісні при гаївках, де відтворювалась оранка, сіяння маку, льону, ячменю, пшениці тощо та різні господарські роботи. Як бачимо, все те, що зображувалось у священнодійстві, ніби освячувало польові роботи селян.
По-третє, прихід весни мав родинне значення. Любов світлоносного чоловічого і водного жіночого божеств, тобто Святовита і Дани, слугувала прообразом поєднання статей на землі.
З приходом християнства в Київській Русі та впровадженням юліанського календаря 1 березня на наших землях офіційно встановлюється днем Нового року, що, за церковними переказами, відповідає даті творення світу. У народі цей день відомий як день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть, «Явдохи» (тепер це 14 березня). Згідно з народною традицією — це перший день весни, перший день нового року.
Особливих святкувань цього дня не було, але вся діяльність людини була пов’язана із закликанням достатку на рік. «Під Явдоху» городники сіють розсаду капусти, вірячи, що вона вже не буде боятися морозів. Господарі вгадують урожай, садівники зрізують сухе верховіття фруктових дерев, щоб дерева краще родили і щоб на них нечисть не заводилась.
Таке літочислення зберігалося доти, поки у XV столітті церква прийняла греко-візантійський церковний обряд, разом з яким початком церковного та громадянською року стало вважатися 1 вересня. Візантійська православна церква, згідно з рішенням Нікейського собору, офіційним днем святкування нового року проголошувала 1 вересня. Таке рішення мотивується тим, що в цей час Ісус Христос після хрещення та спокус дияволом в пустелі почав проповідування Царства Господнього, засвідчивши цим виконання всіх пророцтв Старого Заповіту та початок Нового (Авт. С. Боян-Гладка)