Наукова робота викладачів

Зведена відомість рейтингової оцінки викладачів за 2017 рік

Томенчук Богдан Петрович, завідувач кафедри, кандидат історичних наук, доцент, є відомим археологом України, спеціалістом в галузі історії та туризму. Автор численних наукових публікацій, присвячених проблемі державотворчих та містотворчих процесів на території Галицької землі, а також проблемам транскарпатських і трансєвропейських шляхів.
Томенчук Б.П. як керівник археологічних експедицій, провів 40 археологічних сезонів, під час яких, зокрема, досліджувались такі літописні міста як Галич, Василів, Кучелмін та Биковен на Дністрі, Олешків на Пруті та Городок на Черемоші. Розкопано десятки оборонних споруд і більше сотні житлово-господарських та ремісничих будівель Х – ХІІІ ст. Крім того, досліджено 4 дерев’яні церкви ХІІ – ХІІІ ст. і серед них унікальна в Європі Олешківська ротонда-усипальниця. Загалом Томенчуком Б. вивчено більше 500 давніх поховань періоду ХІІ – ХІІІ ст.
З 2000 р. є керівником Галицької археологічної експедиції Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника, яка досліджує давній Галич. Найбільш цікавими археологічними об’єктами вивчення стали: літописний курган Галичина Могила, три дерев’яні палацові комплекси, житлово-господарська забудова дитинця княжого галича і його укріплення. На основі проведених багаторічних досліджень сформовано нову концепцію походження та еволюції Галича і Галицької землі.
В останні роки проводить археологічне обстеження Великого Скиту в Маняві та Гошівського монастиря. Зокрема, було виявлено на горі Скит кам’яні фундаменти церкви Пресвятої Богородиці, а також келії монахів, оборонні споруди, цвинтар монахів. Одночасно проводились розкопки на горі Вознесінка, де знайдено фундаменти церкви Вознесіння Христового, оборонні вали.
Проводив історико-археологічне обстеження гори Піп Іван.
За зазначеними проблемами видано ряд наукових монографій: «Олешківська ротонда. Археологія дерев’яних храмів Галицької землі ХІІ – ХІІІ ст.» (2005), «Археологія некрополів Галича і Галицької землі. Одержавлення. Християнізація» (2006), «Прикарпаття: спадщина віків» (2006), «Археологія городищ Галицької землі. Галицько-Буковинське Прикарпаття. Матеріали досліджень. 1976-2006 рр.» (2008), «Старожитності Гуцульщини. Джерела з етнічної історії населення Українських Карпат. Каталог пам’яток історії та культури. Т.ІІ. Городища, замки, осередки солевидобутку, давні транскарпатські шляхи» (2011) та ряд інших.
Вчений є членом редакційної колегії фахового наукового журналу «Карпати: людина, етнос, цивілізація» та вісника «Студентські історичні зошити».
Зазначені напрацювання мають важливе значення для наукового та навчально-методичного забезпечення розвитку археологічної, історичної і туристичної освіти в Україні та її інтеграції в міжнародні процеси.

Кочкін Ігор Тарасович, вчений-археолог, старший викладач кафедри етнології і археології  займається вивченням археології Прикарпаття. З 2008 р. І.Т. Кочкін є науковим співробітником навчально-наукового Інституту історії, етнології і археології Карпат. Сферу наукових зацікавлень дослідника становлять етнокультурні процеси у Центрально-Східній Європі, зокрема – в Прикарпатському регіоні за доби неоліту та енеоліту. З 2009 – 2015 рр. здійснював археологічні розкопки поселень трипільської культури Хом’яківка І, Белелуя VI, брав участь у роботі інших археологічних експедицій. Зокрема, І.Т. Кочкін у 2013 р. взяв участь у роботах міжнародної українсько-польської археологічної експедиції Інституту історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Інституту археології НАН України та Університету імені Адама Міцкевича в Познані поблизу села Буківна Тлумацького району Івано-Франківської області. Спільні роботи здійснювалися у рамках виконання двох грантів: «Bukivna – elitarna nekropola kultury komarowskiej nad Dniestrem». Sygnatura 2011/03/B/HS3/00839 (Виконавці: І.Т. Кочкін, П. Макарович (Університет імені Адама Міцкевича в Познані, Республіка Польща), С.Д. Лисенко (Інститут археології НАН України). Термін дії проекту 2012-2015 рр.) та «Katalog cmentarzysk kurhanowych kultury komarowskiej w dorzeczu górnego Dniestru (dawne województwo stanisławowskie)» (Виконавці: І.Т. Кочкін, П. Макарович (Університет імені Адама Міцкевича в Познані, Республіка Польща), С.Д. Лисенко (Інститут археології НАН України). Термін дії проекту 2014-2016 рр.) Експедиція здійснювала дослідження курганного могильника комарівської культури в селі Буківна Тлумацького району.

Костючок Петро Леонтійович, кандидат історичних наук, доцент, український етнолог, спеціаліст в галузі історії, теоретичних питань світової та європейської етнології, керівник етнографічних експедицій на Гуцульщину.
Наукова тема в межах робочого часу кафедри «Етнонаціональна ідентичність українців Карпат в 1914-1939 рр.». Опрацьовано широкий пласт джерельної бази. Проведено евристично-критичну роботу в архівних і бібліотечних установах Австрії, Польщі, Словаччини, Чехії. Також  були відбуті наукові стажування в Інституті етнології Словацької Академії Наук, 1.08.2012 – 31.07.2013, Братислава, Словаччина (тема «Словаки й українці в етнополітиці Чехословацької Республіки в 1918-1938 рр.: порівняльний аналіз теоретичних конструктів та їх практичної реалізації») та Інституті етнології і культурної антропології Ягеллонського університету, 8-12.12.2014 р., Краків, Польща.
У 2012 р. дана тема була затверджена як тема докторського дослідження. У процесі його написання були окреслені методологічні аспекти проблеми дослідження, звернена увага на витоки та формування етнонаціональної свідомості українців Карпат в ХІХ – на початку ХХ ст., виокремлені базові принципи трансформації національної самоідентифікації карпатських українців 1914-1920 рр., охарактеризована варіативність національного самоозначення у міжвоєнний період, показано карпатських українців як об’єктіветнополітики в 1920-1930-х рр.
У результаті зроблені наступні висновки. Абсолютну більшість населення Українських Карпат – Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини – становили українці, які належали в більшій мірі до греко-католицької і православної та в меншій мірі до римо-католицької конфесій. На даних теренах мешкали також євреї, поляки, німці, угорці, румуни, які складали доволі значний сегмент населення регіону.
Конфесійна приналежність представників даних етнічних спільнот здебільшого збігалася з конфесійною приналежністю українців, а це в свою чергу робило перепони на шляху національної самоідентифікації. Виняток становили євреї. Одночасно серед українців склалися дві основні програми національного визволення. Східна частина вважала, що воно можливо при вирішенні соціальних проблем, натомість західна, яка також взяла за основу чеську платформу, – виключно національні, оскільки це сконсолідує етнічну спільноту. Виходячи з цих основ і видозмінювалась ідентичність українців. Проте вказані зміни найяскравіше проявилися на території спільного проживання, якими у першій третині ХХ ст., був Карпатський регіон.
Для українців Карпат була характерна гібридна ідентичність. Упродовж першої третини ХХ ст. вона характеризувалася наявністю двох її складових: етнічної і національної. Беручи під увагу мультикультурність краю, вони природно нашаровувалися одна на одну, зважаючи на політичну дійсність і реалії досліджуваного відтинку конфліктували між собою, проте водночас сприяли соціальній адаптації етнофорів у вирі тогочасних історичних трансформацій, які характеризувалися не лише перекроюванням територій, а й торкалися безпосередньо змін у світоглядних і свідомісних моделях їх екзистенції.
Недобудованість українського національного організму була спричинена двома основними факторами. Одним із них була чітка соціалістична або соціал-демократична спрямованість політико-партійної структури. Другим вектором була політична амбівалентність населення регіону та непослідовність втілення лідерами українства проукраїнської політичної соціалізації. Досить часто-густо політична солідаризація асоціювалася виключно з соціальними основами життєдіяльності українців Карпат.

Боян-Гладка Світлана Петрівна, кандидат історичних наук, доцент,український етнолог, спеціаліст із практичної етнології України.
Боян-Гладка С.П. з 2012 р. є керівником етнографічних експедицій на Східну Бойківщину, провела 6 наукових етнографічних сезонів, під час яких, зокрема, досліджувалась традиційна культура населення.
Метою наукових досліджень є особливості духовної культури українців Карпатського регіону та специфіка традиційної святково-обрядової культури на Бойківщині. На основі зібраних польових досліджень С. Боян-Гладкою під час етнографічних експедицій на Східну Бойківщину здійснених впродовж 2012 – 2018 рр. (під керівництвом автора) було визначено особливості духовної та матеріальної культури бойків. Внаслідок етнографічної експедиції 2014 – 12018 рр. на пограниччя Східної і Західної Бойківщини (с. Вишків і Сенечів Долинського району Івано-Франківської області, с. Ялинкувате, Верхня Рожанка та Нижня Рожанка Сколівського району Львівської області, с. Завийка, Тітківці, Присліп, Новоселиця Міжгірського району Закарпатської області) було виявлено ізоляційну традиційну культуру в цьому регіоні, що є рідкістю в сучасному глобалізаційному суспільстві. Хронологічні рамки дослідження охоплюють кінець ХІХ ст. – сьогодення. Предметом дослідження є витоки, першоосонова традиційних звичаїв, обрядів, елементів матеріальної культури бойків. Дослідниця велику роль і місце відводить у своїх дослідженнях язичницьким пережиткам у християнській календарній обрядовості – двовірству (дуалізму).
Наукові етнографічні дослідження автора мають важливе значення для української етнологічної науки та навчально-методичного забезпечення розвитку загалом етнології в Україні та її інтеграції в міжнародні процеси.
Боян-Гладка С.П. є відповідальним редактором фахового наукового журналу «Карпати: людина, етнос, цивілізація».