Свято Стрітення – 15 лютого має свої давні християнські та народні традиції.
У православ’ї вважають, що на сороковий день після Різдва Ісуса Христа (7 січня), Марія та Йосип принесли Дитятко до храму, де їх зустрів старець Симеон, який чекав на Господа упродовж тривалого часу. За Євангелієм від Луки, він був праведником, котрому Святий Дух сповістив, що помре тільки після того, як побачить Ісуса. Симеон глянув на Ісуса й повідомив, що принесена до храму Дитина служитиме спасінню людства. Від часу виходу євреїв із єгипетського полону кожне немовля-хлопчик належало Богові і мало бути принесене до храму на сороковий день свого життя. Ця зустріч, старця й немовляти, увійшла в історію християнства як Стрітення Господнє, тобто зустріч всього людства в особі Симеона з Господом. Від V ст. цей день є святковим у православній церкві.
На Стрітення традиційно всі українці в церкві після богослужіння освячували свічки і воду. У християнстві свічка символізує життя. Ісус Христос говорив: «Я – Світло для світу. Хто йде за Мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Ів. 8:12). Отож Ісус здавна для всіх християн уособлював те світло, яке освічувало духовну темноту та вказувало шлях до спасіння. Протягом сотень років нею освітлювали приміщення, аж допоки не було винайдено електроенергію. Сьогодні ми вже не освітлюємо свічками наші помешкання, а свічку запалюємо в особливих моментах нашого життя: під час хрещення, шлюбу, біля гробу покійної людини, у церкві, молячись за здоров’я та інші прошення. Але стрітенській свічці надають особливого значення та приписують їй надприродну силу. У народі дотепер вірять: якщо молитися із запаленою стрітенською свічкою, від її світла втікають злі духи, і саме тому нею освячують помешкання, вона має силу відвертати або оберігати від стихійних лих, особливо від громовиці. За це її часто так і називають – «громовиця», або «громнича». Стрітенською свічкою обкурювали хворих і немічних, поpоділь під час важких пoлогів, дітей від перeляку, корову з телятком від пoганого ока. Брали її з собою «на щастя» на першу оранку й зажинки тощо. «Громничні» свічки після освячення того ж дня запалювали їх вдома перед образами, щоб природні лиха не завдали шкоди господарству. Загалом, освячення вогню трансформувалося у християнській традиції в освячення у храмах свічок. Такі свічки цілорічно зберігали на покуті. Від цих «громничних» свічок саме свято Стрітення називалось колись також і «Громниця».
Стрітенська вода мала магічну силу: допомагала від наврочення, нечистої сили, пасічники кропили вулики, господарі кропили худобу, щоб була здоровою, а також застосовували в різних обрядових дійствах.
За народними віруваннями, на Стрітення зима зустрічається з весною. Ще в дохристиянські часи цього дня, люди виконували різного роду замовляння на тепле й добре ворожай: «Доленько, Доле, дай мені збіжжя, теплу одежу ще й силу ведмежу». Поширена була народна прикмета чи ранньою буде весна: «Якщо цього дня сонячна погода, то весна буде пізньою, оскільки ведмідь вилізе зі свого барлога і злякається своє тіні й знову заховається до свого зимового помешкання, а коли похмурою буде погода, то варто чекати на ранню весну, ведмідь вилізе зі свого барлога, не побачивши своєї тіні – розіб’є барліг». Такі стрітенські народні прикмети сьогодні втрачають своє побутування серед українців. Свято Стрітення є так званим перехідним містком між зимою і весною, з цього дня починається природня рання весна (Автор С. Боян-Гладка)