Археологічна практика
Силабус Археологічна практика спеціальність ІА І курс
Керівники практики – відомі археологи України, фахівці з величезним стажем польових археологічних експедицій в Карпатському регіоні: Томенчук Богдан Петрович та Кочкін Ігор Тарасович.
Археологічна практика є навчальною і складовою частиною навчального процесу, що забезпечена Робоча_програма_археологічної_практики та навчально-методичним рекомендаціями. Згідно з навчальним планом кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму підготовки 032«Історія та археологія» та 014 «Середня освіта (Історія)» студенти Факультету історії, політології та міжнародних відносин ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені В.С.Стефаника» проходять археологічну практику влітку (остання декада червня) у другому семестрі після закінчення занять на першому курсі. Строк проведення практики – 2 тижні, що складає 180 годин (6 кредитів). Проходження практики кожним студентом є обов’язковим, як і вивчення теоретичних дисциплін навчального плану.
Науково-навчальною базою археологічної практики студентів є Національний заповідник «Давній Галич», навчально-науковий Інститут історії, етнології і археології Карпат Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, а також Інститут археології НАН України (м. Київ), ДП «Культурна спадщина Прикарпаття» охоронної археологічної служби України Інституту археології НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (м. Львів), Івано-Франківський краєзнавчий музей.
Археологічна практика проводиться, як правило, на пам’ятках західноукраїнського регіону, котрі досліджуються викладачами кафедри етнології і археології університету, науковими працівниками згаданих наукових закладів.
Безпосередніми (технічними) базами археологічної практики слугують польові табори у населених пунктах поблизу досліджуваних археологічних пам’яток. Польовий табір розташовується у пристосованих приміщеннях на території населеного пункту або в польових умовах (мобільний, наметовий табір) безпосередньо біля археологічної пам’ятки. Польовий табір створюється з наметів, пересувних будиночків, спорядження для проведення польових археологічних досліджень, а також для організації харчування на місці проведення робіт.
Оптимальний кількісний склад групи студентів – академічна група. Навчальне навантаження викладача – керівника археологічної практики визначається з розрахунку 6 год. на день на академічну групу (підгрупу).
Під час практики кожен студент є членом колективу експедиції, у складі якої він проходить практику. Студент повинен повністю виконувати завдання, передбачені програмою практики, забезпечувати високу якість виконуваних робіт, неухильно дотримуватись правил внутрішнього розпорядку та техніки безпеки, брати участь у дослідницьких та побутових роботах експедиції, мати зразкову трудову дисципліну, систематично вести польовий щоденник практики та своєчасно скласти звіт про її проходження.
У період проходження практики студенти підлягають усім правилам внутрішнього розпорядку експедиції. У випадку порушення трудової дисципліни студент може бути відправлений до університету з повідомленням причин, які потягли за собою усунення його від практики.
Керівник практики організує проведення запланованих програмою практики робіт, контролює їх виконання, стежить за дотриманням правил внутрішнього розпорядку та техніки безпеки, трудовою дисципліною практикантів.
Цілі і завдання практики
Мета археологічної практики – ознайомлення студентів з сучасними методами польових археологічних досліджень, набуття ними навичок роботи в археологічних експедиціях, закріплення знань з теоретичного курсу “Археологія”. Студенти також знайомляться з статтями Законів України “Про охорону культурної спадщини”, «Про охорону археологічної спадщини», які стосуються археологічних пам’яток, положенням про Відкритий лист.
Друга мета археологічної практики є навчально-виховною та визначає такі завдання:
-
- отримання практикантами навичок постановки польового табору, організації його функціонування та життєзабезпечення.
- вироблення вмінь, необхідних для життя в польових умовах (заготівля дров, розпалювання багаття, варіння їжі, підтримання порядку на місці проживання і т.п.).
- отримання студентами практичних знань з організації взаємовідносин всередині відносно ізольованого колективу, структурування вільного часу, вироблення навичок взаємодопомоги тощо.
Всі отримані вміння, навички, досвід польової життя і роботи можуть бути використані практикантами в своїй подальшій післявузівської діяльності. Наприклад, в пошуковій і навчальній роботі школи або інших освітніх установ, при організації туристичних походів та екскурсій, а також при можливій участі учнів в археологічних експедиціях.
Завдання археологічної практики: студентам потрібно засвоїти характерні особливості пам`яток різних археологічних культур, основні методи проведення археологічних розвідок і розкопок різних типів пам`яток (стоянки, поселення, городища, виробничі центри, могильники, тощо). Практика дає можливість студентам проявити і розвинути власну ініціативу, робити власні спостереження і висновки. Практика передбачає виховання дбайливого ставлення до пам`яток історії та культури та їх раціонального використання, ознайомлення із заходами по охороні оточуючого середовища, тощо. Одним із завдань практики може бути отримання студентом кваліфікації лаборанта археологічної експедиції, оскільки характер відповідної підготовки під час навчального року, практичні навички, здобуті під час практики, дають право практиканту виконувати роботу лаборанта по обліку і фіксації археологічних знахідок, виготовленню планів, креслень, консервації речового матеріалу і монументальних пам`яток.
У результаті проходження археологічної практики студент повинен
знати:
-
- що таке культурний шар і специфіку його залягання в залежності від різних історично-природничих факторів, а також вивчити різні аспекти дослідження культурних шарів та археологічних об’єктів, а саме :
- методику різних стадій розкопок,
- фіксація і документація об’єктів і пам’яток
- складання інвентарного польового опису,
- виготовлення креслень і малюнків,
- методи консервації пам’яток,
вміти:
-
- провести археологічну розвідку або пошук;
- провести збір і опрацювання підйомного матеріалу;
- підготувати розбивку шурфу або розкопу;
- навчитися самостійно складати плани розкопів та його окремих квадратів або ж секторів, вести польову документацію, перш за все щоденник;
- систематизувати та обробляти археологічний матеріал, проводити його консервацію.Під час проходження археологічної практики студенти повинні ознайомитися із змістом програми практики і виконати основні її положення.
Зміст польової навчальної археологічної практики
Археологічні розвідки. Попереднє вивчення місцевості, археологічних пам`яток, складання археологічної карти регіону. Підготовка до розвідки. Вивчення маршруту. Визначення завдання і мети розвідки. Спорядження. Знайомство з основними прийомами пошуків. Огляд місцевості. Пошуки культурного шару. Опитування населення. Збирання підйомного матеріалу. Фіксація виходів культурних залишків на поверхні. Зйомки плану пам`ятки і місцевості. Топографічні прив`язки. Опис пам`ятки. Вивчення нашарувань. Паспортизація пам`ятки. Штучні насипи і зміни рельєфу. Зйомки планів городищ. Зйомки планів курганів та курганних груп.Розвідки стародавніх (античних або давньоруських) міст.Розвідки петрогліфів, культових місць. Розвідки оборонних споруд. Розвідки ремісничих центрів. Збір відомостей про скарби.Археологічні розкопки . Попереднє вивчення пам`ятки, літератури про неї, польових звітів та креслеників. Огляд пам`ятки. Отримання конкретних завдань. Оволодіння загальними прийомами розкопок: скопування і викид землі, зачистка поверхні і профільних бровок. Оволодіння навиками історико-культурного визначення матеріалу. Знайомство з правилами поводження з археологічними об`єктами та знахідками (артефактами).
Оволодіння спеціальними прийомами роботи лопатою, ножем, пензлем. Методика застосування землерийної техніки. Фіксація матеріалів під час розкопок. Знайомство з принципами ведення польових креслеників. Фотозйомка об`єктів. Заміри.
Ведення щоденників.
Використання карт при археологічних роботах. Знайомство з різними видами карт. Виміри прямих ліній на місцевості. Використання компаса, бусолі, нівеліра. Окомірна зйомка. Напівінструментальна зйомка. Інструментальна зйомка.
Первинна обробка матеріалів. Очистка, етикетаж, упаковка індивідуальних знахідок і масового матеріалу.
Розкопки стародавніх поселень. Знайомство з деякими загальними правилами розкопок поселень (стоянок, городищ, міст). Вивчення стратиграфії. Шурфи. Траншеї. Контурна траншея. Вивчення форм і орієнтації розкопу. Розбивка розкопу. Сітка квадратів. Розкопки за штиками (пластами). Виявлення знахідок. Виявлення залишків споруд. Послідовність фіксації залишків споруд з глини, каменю, дерева. Визначення типу конструкцій. Сліди споруд на материку. Господарські ями. Вивчення планування поселень. Датування споруд. Консервація архітектурних залишків. Механізація розкопок поселення.
Розкопки стародавніх поховань. Розкопки могильників. Визначення за допомогою траншей і шурфів кордонів могильника. Пошуки могильних ям. Розкопки площею. Розкопки поховань. Визначення орієнтації кістяка, особливостей конструкції поховальних споруд (підбої, ніши, склепи тощо). “Культовий” культурний шар або прошарки на могильниках. Тілоспалення.
Розкопки курганів. Вивчення завнішнього вигляду насипу та його будови. Відлік висот і координат. Обміри курганів. Бровки. Ровики. озкопки насипу. Зняття дерну. Впускні поховання. Ознаки залишків тризни. Тілоспалення. Вогнище та його опис. Розчистка вогнища та знахідок в ньому. Визначення місця спалення. Кенотафи. Розчистка підкурганної ями, кістяка, супроводжуючого інвентаря. Різні прийоми розкопок курганів (“кільцями”, секторами). Механізація робіт під час розкопок курганів. Техніка безпеки.
Слід пам`ятати, що археологічні розкопки – це стаціонарні дослідження пам`яток. Досить часто вони тривають не один, а декілька польових сезонів (у залежності від розмірів і значення пам`ятки). У літописному Галичі такі дослідження розпочалися у ХІХ столітті і будуть продовжуватися ще тривалий час. При розкопках різнотипних пам`яток (поселень, могильників, виробничих центрів тощо) методика їх досліджень має певні особливості. Крім того методи розкопок палеолітичних стоянок, поселень енеолітичної доби, давньоруських городищ досить відрізняються один від одного. Існують відмінності і при дослідженнях однотипних пам`яток, що розташовані у різних грунтових умовах.
Розкопки поселення починаються з обстеження всієї його площі з метою виявлення слідів забудови. Якщо розкопки плануються на багато років, то площа поселення розбивається на великі ділянки (в залежності від рельєфу) або на великі прямокутні квадрати, по кутах яких встановлюються репери. Все це фіксується на загальному плані поселення. При багаторічних дослідженнях великого об`єкту план дослідження складається по роках.
Ділянка, що визначена для розкопок прив`язується до репера. Останній має прямокутну форму з орієнтацією по сторонах світу. Тому спочатку встановлюється і відмічається на землі базисна лінія з напрямком “північ-південь”. вся площа розкопу розбивається на квадрати, а у випадку, якщо правий край розкопу межує з обривом, то і на напівквадрати. Кути розкопу повинні бути прямими. Це перевіряється за допомогою так званого “єгипетського трикутника”. При цьому з шнура зв’язується трикутник з розмірами сторін 3, 4, і 5 метрів. Кут між сторонами, рівними 3 і 4 метрам – прямий. У випадках з великими розкопами розміри трикутника можуть бути збільшені у відповідних пропорціях. Для поселень бронзової, залізної, ранньослов’янської і давньоруської доби найчастіше використовуються квадрати з розмірами 2х2 м. Такі ж розміри найбільш зручні при розкопках могильників.
Пам`ятки палеоліту з великою кількістю знахідок з кременю звичайно розкопують квадратами з розмірами 1х1 м. Античні пам`ятки, де часто зустрічаються кам`яні будівлі, досліджуються квадратами розміром 5х5 м. Проте, в залежності від певних умов, керівник розкопок може обрати найбільш раціональні розміри квадратів. При цьому слід вказувати розміри квадратів на планах і кресленнях. Не завжди сторони розкопу орієнтуються по сторонах світу. Іноді зручніше зорієнтувати його по орієнтації об`єкта, що розкопується. На плані обов’язково вказується напрямок на північ. Вся система квадратів отримує цифрову або ж цифрову і літерну нумерацію. Її початок відраховується від північно-західного кутового квадрата і нумерація йде із заходу на схід та з півночі на південь. Слід передбачити, що у процесі розкопок може виникнути потреба у збільшенні розкопу у бік початку нумерації, тому слід залишити резерв, тобто починати нумерацію не з перших цифр і літер абетки. У відповідності з розміткою по кутах кожного квадрату встановлюються кілки, на кожному з яких виписується номер цього квадрата. Ця схема зображається і на польовому кресленні.
Розкопки ведуться рівними горизонтальними шарами по всій площі розкопу або почергово великими площами. Розкопування ведеться поетапно на усю глибину леза лопати (так званий “штик”, що приблизно дорівнює 20 см). По мірі викопування і заглиблення відповідно опускаються і кілочки розмітки (переміщення кілочків відбувається тільки по вертикалі). Таким чином, розкопки проводяться горизонтальними шарами, але основні спостереження ведуться по культурних шарах. Треба стежити за тим, щоб стінки розкопу були рівними, вертикальними; ні в якому разі не можна врізатися в них, оскільки вони надзвичайно важливі для стратиграфічних спостережень. Якщо розкоп має більшу площу і складну стратиграфію, то для спостережень за нею робляться додаткові бровки. Після зняття кожного штика проводиться ретельна зачистка поверхні за допомогою рівномірного зістругування грунту лезом лопати прямокутної форми. При зачистці потрібно визначити плями житлових і господарських будівель, вкопаних у материковий грунт. Як правило, вони відрізняються більш темним кольором. Якщо такі плями знайдені, то у подальшому вони стають об`єктами розкопок.
У процесі розкопок і зачисток потрібно простежити за всіма змінами культурного шару або будівельного ярусу, що проявляються у кольорі, складі, щільності грунту, матеріальному заповненні, будівельних або господарських рештках. При розкопках надзвичайно важливо розкривати не окремі об`єкти, а простежити комплекс в цілому. Саме тому варто збільшувати площу розкопа у той чи іншій бік у залежності від характеру культурного шару. Всі будівлі, за порядком їх дослідження, отримують загальну нумерацію – єдину для всього об`єкта досліджень.
Одне із головних правил при проведенні археологічних досліджень – обов`язково докопувати розкоп або його ділянку до материка (в окремих випадках потрібне контрольне прокопування материкового шару). Потрібно також переконатися у тому, чи дійсно це – материк, а не стерильний прошарок. Слід пам’ятати про те, що на багатошаровій пам`ятці всі шари мають однакове значення і повинні розкопуватися з однаковою ретельністю, незалежно від того, який саме шар або об`єкт тематично найбільш близький завданням експедиції.
При дослідженні наступних пластів іноді буває потрібно зберегти яку-небудь знахідку для отримання повної картини об’єкта, що розкопується. Для цього такі знахідки (наприклад, камені) залишають на земляних стовпчиках, продовжуючи розчистку об’єкта. Після всебічної фіксації ці стовпчики розбираються. Знайдені матеріали потрібно фіксувати на плані, вказуючи місце їх залягання і глибину. Для пошуків дрібних предметів вибрану землю просівають через металеву сітку на зразок сита (“грохот”).
Одним з найпоширеніших об`єктів на поселеннях є ями, що використовувалися за різноманітним призначенням, зокрема, як зерносховища, сміттєзвалища, або ж як культові місця. Кожна яма наноситься на план, нумерується і досліджується окремо. Важливо простежити не тільки форму ями у плані і розрізі, але й стратиграфію її заповнення. При цьому, якщо дозволяють розміри ями, то викопується спочатку тільки її половина, вивчається її розріз і після його фіксації викопується її друга половина. Якщо яма викопана у лесі або інших досить твердих грунтах, ми зможемо виявити на її стінках сліди замлерийних знарядь. Для цього потрібно перед початком розкопування ями окреслити видимий край ямної плями і провести ножем лінію яка б відступала від цього краю до середини ями на 10 см, повторюючи конфігурацію ями. Вибирати заповнення ями потрібно по цій границі. Після завершення вибирання основного заповнення ями слід за допомогою ножа і пензлика зачистити її стінки. Іноді достатньо після підрізання нижньої частини залишків заповнення на стінці тільки обстукати їх ножем і вони відшаровуються від давньої стінки. Після цього потрібно уважно оглянути стінки ями, використовуючи при цьому бічне освітлення. Можна побачити сліди роботи землерийними знаряддями, а також обпалену глиняну обмазку, якщо це – зернова яма. Конфігурація ями, характер її заповнення дають можливість визначити її призначення. Для більш наочного уявлення схеми вертикального профілювання ями, можна зробити її вертикальний розріз, заглибившись також у материк.
Знахідки з ями інвентаризуються окремо, розвали посудин збираються і пакуються в один пакет з написом “Для реставрації”.
Техніка розкопок заглибленого у землю житла, що не має кам`яних стін, близька до техніки розкопок господарських ям. Проте у цьому випадку потрібно звернути увагу на конструктивні особливості такого житла. Так, у житлі повинні знаходитися залишки пічки, в материку можуть бути вирізані лежанки, сходинки, можуть також зберігтися конструкції нижньої частини стін або їх відбитки на грунті. Зустрічаються багатокамерні житла, які мають внутрішні стіни-перегородки. Речі із заповнення житла можуть охарактеризувати призначення цієї будівлі.
Особливу увагу потрібно приділяти ретельній розбірці матеріалу заповнення котловану житла. Після того, як житло повністю досліджене, слід прокопати материковий грунт під ним, оскільки на окремих пам`ятках під житлами зустрічаються поховання, закладні жертви, схованки.
Після того, як весь знайдений комплекс описаний, нанесений на план, зроблені потрібні фотографії, пожна приступати до розбирання решток житла. При цьому потрібно особливу увагу приділити дослідженню пічки, зробити її розріз, вияснити її конструкцію, технологію будівництва. Потрібно також визначити первісні розміри житла, його конструкцію і планування. важливо також звернути увагу на будівельний матеріал, спосіб його обробки, розміри і форму, способи кріплення і перекриття, техніку укладання, зруби колод, розчин, штукатурку, рівень і матеріал підлоги, місце і конструкцію пічки, місце і глибину віконних, двірних отворів, різних добудов, тощо.
Значний об`єм інформації дають розкопки городищ, під якими розуміють пам`ятки різних періодів, що мають оборонні споруди. Саме від слів “городити”, “огороджувати” і походить ця назва. Під терміном “городище” розуміють не тільки давні міста, але й залишки князівських замків, сховища, споруджені спільно жителями кількох поселень для укриття під час небезпеки.
Городища порівняно легко знайти у процесі розвідки, оскільки їх оборонні вали можна побачити на поверхні і вони, переважно, відомі місцевому населенню. Найбільш ранні з городищ розташовані на високих мисах біля злиття річок і джерел, з відкритого боку вони обмежувалися ровом та валом. Наступні історичні періоди дають більш складну систему обронних споруд.
Головною відмінною рисою розкопок городищ є вивчення їх оборонних споруд (вал, рів, система валів і ровів). Почати дослідження треба із складання докладного плану городища. Далі для вияснення датування, внутрішньої конструкції валів робиться їх поперечний розріз. Для цього вибирають ділянку валу доброї збереженності у найбільш характерному місці. Вал і рів розрізаються поперек однією траншеєю, ширина якої залежить від висоти вала і грунту, з якого вал насипаний. Розкопки ведуться від вершини валу рівними горизонтальними шарами до материка. Всі спостереження за стратиграфєю і конструкцією валу треба зафіксувати на кресленні. При розкопках валу можна знайти сліди частоколу. Стволи дерев могли бути вбиті у землю або вкопані у траншею. В основі валу можуть знаходитися кліті, зруби або інші складні конструкції. Для уточнення характеру таких конструкцій можна збільшити ширину розрізу. Для визначення призначення городища слід провести розкопки на його території.
Поховальні пам`ятки є важливим джерелом для реконструкції світосприйняття давніх суспільств. Релігійні уявлення давнього населення України знайшли відображення у великій різноманітності поховальних обрядів. Це – поховання грунтові і підкурганні, поодинокі, парні і групові, тілопокладання (витягнуті і скорчені, лежачі, сидячі, стоячі) і кремації в ямах, склепах, підбоях, під кам`яними плитами, в колодах, амфорах тощо. Всі вони є важливими і масовими історичними джерелами, що відобра-жають багато сторін реального життя, соціальної і майнової диференціації.
Безкурганні могильники розкопуються великою площею, як і поселення. Територія розкопу, орієнтованого по сторонах світу, розбивається на квадрати розміром 2х2 м. Розкопки слід починати з того місця, де були знайдені перші поховання. Розкопки ведуться рівними горизонтальноми шарами по всій площі. Після виймання кожного пласту проводиться ретельна горизонтальна зачистка. На зачищеній поверхні потрібно виявити плями могильних ям, врізаних у материковий грунт. Вони, переважно, мають більш темний колір заповнення порівняно з материком. Знайдені плями наносяться на план, нумеруються.
Розкопки знайдених могильних ям відбуваються так само як і господарських ям, не врізаючись у стінки. Якщо недалеко від поверхні знаходиться кам’яна плита, її потрібно розчистити, зафіксувати фотографічно і на плані, описати розміри, матеріал, техніку обробки і місцерозташування по відношенню до поховання. Після зняття могильної плити можна продовжувати заглиблюватися у могильну яму. Перш ніж з’явиться кістяк можливе знаходження залишків дерев`яної труни або іншої дерев`яної конструкції. Стінки могильної ями потрібно зачищати до материка.
У залежності від конструкції могильної ями, похований може знаходитися не на її дні, а у катакомбі або склепі, до яких ця яма веде. Вхід у катакомбу або підбій може знаходитися в одній з бічних стінок, рідко – в обох. Вхід з ями в катакомбу часто буває закладений каменями, деревом тощо. Їх слід зачистити, зафіксувати і тільки після цього просуватися вглиб.
Кожна поховальна споруда, незалежно від складності її побудови, повинна розглядатися як архітектурна споруда. Тому всі її деталі підлягають ретельній фіксації. Далі археолог може перейти до розчистки кістяка. В залежності від певних місцевих умов (вологості, хімічного складу грунту, віку поховання) збереженість кістяка може бути різною, від відмінної до поганої. Зачистку кістяка слід проводити ретельно, дрібними інструментами, нерідко для того, щоб не пошкодити кістки, використовують пластмасові або дерев`яні інструменти. Робота ведеться так щоб ніщо не було зрушено з місця. Розчистка починається від черепа, оскількі він знаходиться вище над усіма іншими кістками і є найбільш важливою в антропологічному відношенні частиною кістяка, і доводиться до такого стану коли всі кістки очищені від грунту і кістяк рельєфно виступає над грунтом, на якому він лежить.
В окремих випадках у похованні можуть знаходитися різні предмети, які складають поховальний інвентар. Всі предмети повинні лишитися in situ, тобто у первісному положенні. Після завершення розчистки поховання та інвентаря, все знайдене описується, фотографується, наноситься на план. Для графічної фіксації поховань звичайно використовуються масштаби 1:10, 1:20.
Дослідження поховання завершується його розборкою. При цьому слід особливу увагу звертати на площу під кістяком, де можуть знаходитися дрібні предмети, а також спеціальні підстилки під померлого (з трави, дерева, циновки, піска тощо). Поховання розкопується до материка, а поховальний інвентар та кістки скелета забираються для подальшого вивчення.
Важливою складовою частиною польових археологічних досліджень є польова обробка матеріалу. Під час розкопок з грунту вибирається весь матеріал. Всі знахідки миються водою, сушаться (бажано у затіненому місці). Знахідки підраховуються, причому підрахунок ведеться за метеріалом (кераміка, кремінь, кістка, метал тощо). Слід фіксувати також місце знахідки та її глибину. Під час розкопок ведеться інвентарний опис знахідок за такою схемою:
| №
п./п. |
Назва знахідки | Місце
знахідки |
Глибина, пласт | Датування | Коли
знайдено |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
Крім того на кожному предметі тушшю за допомогою простого учнівського пера пишеться його інвентарний номер згідно з інвентарним описом, місце знахідки (назва пам`ятки, розкоп, квадрат, житло, яма, поховання, глибина, шар), рік розкопок. Цей напис робиться на неекспозиційній стороні знахідки. В окремих випадках (залізні, мідні, бронзові вироби тощо) такий напис робиться на етикетці, що прив’язується до предмета.
Проходження археологічної практики відбувається в особливих умовах археологічної експедиції. Практика пов`язана з проведенням земляних робіт з використанням не тільки ручних інструментів, але й механізмів і техніки. Віддаленість археологічних об`єктів вимагає при пересуванні до них використовувати транспорт. Такі умови вимагають суворого виконання норм внутрішнього розпорядку експедиції і правил техніки безпеки.
Вимоги по техніці безпеки при проведенні польових робіт
1.Основна вимога – дотримання дисципліни в польовому таборі і на місці проведення археологічних робіт, взаємодопомога, недопущення виходу за межі табору без повідомлення керівника практики або ж чергового по табору.
2.Слід дотримуватися таких правил при пересуванні до місця робіт:
– перевезення автотранспортом можливе тільки автобусами та спеціально обладнаними автомобілями;
– під час пішого переходу по шосе – дотримуватися чинних правил дорожного руху.
3.При проведенні земляних робіт:
– висота земляного насипу (відвал) в розкопі не повинна перевищувати 2 метри. якщо насип неможливо зняти, слід зробити дерев`яні підпорки;
– при викопуванні глибоких котлованів, їх стіни повинні бути не вертикальними, а опускатися до низу уступами, висотою не більше 2 метрів;
– у процесі розрізу оборонного валу при потребі використовуються підпорки;
– при розкопках курганів за допомогою техніки (грейдера, скрепера, бульдозера) забороняється близько підходити до неї та стояти на бровці, яка може обсунутися;
– щоденно перевіряти справність інструменту: лопат, кірок, сокир тощо. При цьому слід особливо уважно слідкувати за їх надійною насадкою, щоб запобігти можливості зривання інструменту з рукоятки;
– потрібно запобігати можливим сонячним опікам, стежити за тривалістю перебування під відкритим сонцем, щоб уникнути сонячного або теплового ударів. Сонцезахисний убір – обов`язкова деталь одягу студента-практиканта на розкопі;
– у випадку знаходження під час земляних робіт вибухонебезпечних предметів, слід негайно зупинити роботи, залишити розкоп, повідомити про знахідку начальника розкопу, керівника практики або експедиції. Далі вибухонебезпечний предмет огороджується, організовується його охорона і про знахідку повідомляється у найближчий підрозділ Державної служби надзвичайних ситуацій (за номером 112) або відділ міліції.
4.При приготуванні їжі потрібно дотримуватися санітарних норм. Воду можна брати тільки з колодязів, перевірених джерел.
5.На місці проведення робіт і в польовому таборі має постійно знаходитись аптечка з медикаментами. В кожній групі обирається санітар, який відповідає за надання першої невідкладної допомоги і додержання санітарних вимог у таборі.
6.В таборі і поза його межами слід дотримуватися правил протипожежної безпеки:
– в наметах і в безпосередній близькості до них забороняється користуватися відкритим вогнем;
– суворо забороняється розпалювати вогнища в лісі, біля дерев`яних будівель, наметів;
– газовою плиткою з балоном можуть користуватися тільки особи, які пройшли інструктаж з правил користування газобалонною установкою.
7.При купанні у водоймах треба пам`ятати, що його мета гігієнічна та оздоровча, але не спортивна. Купання в межах населених пунктів проводиться тільки у спеціально обладнаних місцях. Якщо такі спеціально обладнані пляжі відсутні, слід проміряти глибину і перевірити безпеку місця, обраного для купання. Місця купання повинні бути вибрані поза виходами каналізаційних стоків, на віддалі від гідротехнічних споруд і джерел питного водопостачання. Температура води при купанні по-винна бути не нижча від + 18 градусів. Для спостереження за безпекою купання і надання у випадку необхідності швидкої допомоги частина студентів залишається на березі. Практикується виділення з числа студентів 2-3 рятівників на групу. Категорично забороняється купатися у нічний час.
Звіт практики
Студент-практикант здає на кафедру разом із польовим щоденнком звіт. У звіті потрібно коротко і конкретно описати роботу, яка виконувалася особисто студентом. Для узагальнення матеріалів, зібраних під час практики відводиться 2-3 дні наприкінці практики.
Структура звіту:
1.Коротка інформація про місце проходження практики.
2.Інформація про посаду, яку займав студент під час практики, його функціональні обов`язки.
3.Інформація про виконану роботу згідно з програмою практики або індивідуальним завданням.
4.Участь студента у громадському та господарському житті польового табору.
5.Висновки і пропозиції студента стосовно організації практики.
6.Додатки (малюнки, креслення розкопів, стратиграфії, окремих об’єктів).
Звіт має бути написаним від руки, обсягом 10-15 сторінок, обов’язково повинен містити малюнки, креслення розкопів, стратиграфії, окремих об’єктів з відповідними поясненнями. Звіт повинен мати наскрізну нумерацію. Аркуші звіту повинні бути зшиті.
У звіті у лаконічній форми подаються завдання і плани, які виконував студент під час практики. Описується процес дослідження, що включає усі послідовні стадії, аж до рекультивації поверхні на місці пам’ятки. Аналізується конкретне завдання, яке було поставлене перед студентом, і процес його виконання.
Звіти перевіряються і затверджуються керівниками практики – начальником експедиції і відповідальним за практику.
Основним звітнім документом, який по завершенню практики подається на кафедру, є польовий щоденник студента-практиканта. В археологічній експедиції польовий щоденник – польовий робочий документ, в якому керівник розкопу описує досліджену пам’ятку і хід робіт на ній. Кожен студент, що проходить археологічну практику, зобов`язаний вести польовий щоденник у відповідності з методикою археологічних досліджень. Ведення щоденника студентом-практикантом оцінюється керівником практики.